Волхв
Першими людьми в Україні, які мали знання і навчали інших, були волхви часів язичництва
Школа дяка
Навчання в школі дяка (Т. Г. Шевченко)

      Після хрещення території, яку тепер займає більшість України, на зміну волхвам прийшли священики і дяки. Спершу вони мало дбали про освіту народу, вважаючи завданням хлопів утримувати їх та панів. І тільки розвиток науки і техніки змусив знать вчити народ працювати і жити по іншому. З часом знання, які треба було викладати, так зросли й стали все менше бути пов'язані з релігією, що духовенство замінили професійними вчителями.


Леся Остапівна Антошко (1948 р. н.)
Леся Антошко - колишній директор школи Запитова і досі працюючий в ній заслужений вчитель
Відкриття розширеної школи Запитова
Відкриття розширеної в 2013 році школи Запитова

Історія школи

   Як відомо з історичних досліджень про минуле України, її сільське населення довгий час залишалося неграмотним, живучи цілий рік працею по господарстві та відпочиваючи під час релігійних свят. Тільки окремі особи з українського середньовічного села могли "вибитися в люди", проявивши наполегливість, терпеливість і клопіткі старання в освоєнні грамоти та певних наук. Цим перешкодам сприяла також шляхта українського та польського походження, яка вважала, що "хлопам" потрібні не науки, а вміння покірливо працювати на панів. Хто в селі міг бути знаючим грамоту та ще які науки, то це священики, що перед тим, як висвячуватися, проходили певну підготовку до церковних служб, читань, промов. Рідко діти селян ставали такими, бо на священиків скоріше освячували синів священиків чи панів. Священиків готували в міських школах або вони готувалися до служби, будучи багато літ помічниками при старших священиках і звалися дяками. Інколи дяки так ніколи і не ставали священиками, залишаючись помічниками проведення богослужінь. Дяки і священики були грамотними серед невченого сільського населення України багато століть від хрещення київським князем Володимиром І Великим і до ХІХ століття, коли Європу після Великої Французької революції захопили ідеї Просвітництва. Можна навіть припустити, що духовенство прийшло в село із своїми знаннями про Бога та створений Ним світ на зміну давнім волхвам язичництва, що були носіями значних знань про природу та її сили ще від часу появи людей на території нашої країни. А от в часи Просвітництва стали переконувати правителів Європи, що народ буде жити краще, коли матиме знання. Та й сам розвиток цивілізації вимагав все більше грамотних людей, знавців різних занять і професій. Тому в 1805 році австрійський уряд, під владою якого перебував також і наш Запитів, видав закон, за яким допускалося вчити селян грамоти та ще й рідною, зрозумілою їм мовою, а коли серед них виявлялися певні обдаровані особи, то вони могли продовжити освіту в містах при тамтешніх школах та навіть університетах, які, правда, проводили заняття переважно німецькою чи польською мовами. По селах Галичини стали виникати школи для навчання дітей грамоти, де уроки вели дяки чи наймані вчителі за обумовлені з батьками плату чи утримання.

       Згідно праці п. Василя Лаби в Запитові школу відкрили не одразу після дозволу 1805 року, а до 1827 року ті запитівці, які бажали навчити дітей грамоти, посилали їх до місцевого дяка і той вдома навчав за домовлену плату. Число батьків, які бажали дати своїм дітям розуміння грамоти і знання про світ, все зростало, а тому в 1827 році спорудили невелику школу як хату на околиці села, де дяк продовжив свої заняття вже з більшим числом учнів. Пізніше церковна громада стала наймати професійного вчителя. Так, в 1860 році Август Туркевич за рік вчителювання отримував 157,5 злотих, 20 корців зерна, 4 сяги дров та 2 фіри соломи, навчаючи 15 хлопчиків та 10 дівчаток. Зростання кількості учнів і бажаючих вчитися спричинило до побудови двокласної мурованої школи в 1893 році. З 1898 року в ній працювали вже 2 вчителі, один з яких вважався її директором. Першим директором школи в Запитові був Федір Мельничук, що до того один вчителював тут. Навчання розпочинали діти віком не менше 6 років і найбільш здібні учні проходили курс тої школи за 2-3 роки, інші за більший термін, але не старше 13 років. Як свідчать звіти, були тоді і "двієчники", і навіть такі, що "даремно штани протерли", але вийшли звідти і випускники, які потім стали дипломованими спеціалістами.
    Та школа пережила і "русифікацію" в 1915 році від російських військ, що тимчасово потіснили Австро-Угорщину, і полонізацію в часи міжвоєнної Польщі, і німецьку окупацію. Кожен завойовник звісно вносив свої корективи в зміст її курсу. Так, навчання в 2014 році було відмінене через вторгнення російських військ і згодом захоплення Запитова ними. 25 січня 1915 року в Запитові відбулося відкриття першої в Галичині сільської школи з дозволу окупаційної влади. Це вже була чотирикласна школа і її керівником став вчитель Василь Бень. Чотирикласною вона була аж до 1946 року. При встановленні Радянської влади після вигнання нацистів школу збільшили, додавши до її старої будівлі колишню корчму та хату репресованої родини Палайдів, бо запроваджене обов'язкове семирічне навчання для всіх дітей. В 1946 році школа була одна з кращих в тодішньому Ново-Яричівському районі Львівської області. Число вчителів виросло до 4-ох, директором до 1959 року був Іван Петрина. В 1953 році навчалося 100 учнів, в 1954 році - 160, в 1962 році - 205, в 1968 році - 314, а в 1979 році - 320! Зростання кількості учнів спричинило зростання кількості вчителів і вимогу побудови нової споруди школи, навчання проводилося в дві зміни, постійно не вистарчало підручників та обладнання. В 1959 році Петрина пішов на пенсію і його замінила П. Охріменко, яку на час отримання вищої освіти заміняв Є. Зуб. В 1964 році школу очолив Д. Довбиш, саме за нього в 1971 році розпочали будову, а в 1972 році постала нова споруда школи на 280 учнів, але тих було вже більше і тому двозмінне навчання залишалося тут досить довгий час.
   В 1973 році директором школи стає Л. Савчук, а після нього посаду займали Л. Антошко (1980-1989 рр.), Ю. Кулик (1989-2001 рр.), О. Качмар (2001-2006 рр.), І. Перепелиця (2006-2007 рр.) й з 2007 року і досі школу очолює Марія Теофілівна Почай. Школа поступово перейшла спершу на восьмирічну, потім на дев'ятирічну, а з 2000 року - на одинадцятирічну освіту хоч явно бракувало приміщень, через що доводилося проводити заняття в дві зміни. Щоб уникнути таких незручностей було організовано добудову школи. Вона проводилася в кілька етапів:

1. У вересні-жовтні 2010 року закладено фундамент добудови школи. Вимуровано коробку І поверху добудови.

2. Жовтень-грудень 2011 року – зроблено добудову ІІ поверху, накрито, поштукатурено. Зроблено перекриття котельні. Розпочато реконструкцію газової мережі, вентиляції, електромережі. Закуплено меблі на всю школу.

3. З лютого по вересень 2012 року роботи були припинені в зв'язку з дефіцитом фінансування.

4. 14 вересня 2012 року розпочато внутрішні роботи по заміні теплової мережі у старому корпусі школи, роботи в котельні зупинені. Заміну внутрішньої мережі школи завершено в кінці жовтня 2012 року, але роботи в котельні не завершено, нову систему опалення підєднано до старих котлів.

5. З 23 травня 2013 року продовжуються роботи по реконструкції школи. Вивільняються всі приміщення, починається заміна вікон, дверей, підлоги. Роботи проводить фірма «Граніт», директор Вужинський Іван Андрійович. Велику допомогу надає ввесь колектив школи, райдержадміністрація та жителі села.

6. Першого вересня 2013 року відбувається відкриття реконструйованої школи. Завезено всі нові меблі, нове обладнання для їдальні.

7. З ініціативи адміністрації школи за сприяння селищного голови Юрія Федейка та церковного братства, отця Василя Бесаги, педколективу та батьків в школі оформлено сцену, перший виступ відбувся 9 березня 2014 року на честь 200-річчя Т. Г. Шевченка (велике спільне свято громади села і школи).

  Сучасна школа постала 1 вересня 2013 року й саме на цей День Знань проведено урочисте її відкриття і з того часу уроки проводяться в одну зміну. Станом на 1 вересня 2016 року 391 учень навчається у 18 класах, їх вчать 33 вчителі. В школі є комп'ютерний клас, спортзал, їдальня, діють навчальні і молодіжні гуртки, учні беруть участь в кущових, районних та обласних олімпіадах, конкурсах та змаганнях, неодноразово є призерами і переможцями. Поряд із школою облаштовано спортивний і кілька дитячих майданчиків, а з ініціативи селищного депутата Почая В. Й. 14 квітня 2014 року посаджено 50 дерев (яблуні і груші) саду Небесної Сотні, який щороку поповнюється новими саджанцями і тепер сягнув числа понад 100 дерев. Багато випускників школи продовжують після її завершення навчання у вищих навчальних закладах й стають дипломованими спеціалістами, вносячи свій вклад в науковий та технічний потенціал України. 

Література:

1. Михайло Бойко, Історія села Запитів. - Львів, 1997.