Розвиток Запитова

                    1340 рік

Казимир ІІІ
Казимир ІІІ приєднав Запитів до Польщі

                  1648 рік

Богдан Хмельницький
Татари, які допомагали Б. Хмельницькому, спустошили Запитів

                 1679 рік

Ян Собеський
Ян Собеський зробив Запитів церковною громадою

                      1772 рік

Марія-Терезія
Марія-Терезія приєднала Запитів до Австрії

                   1914 рік

Микола ІІ
Микола ІІ спробував приєднати Запитів до Росії і русифікувати його.

                    1918 рік

Євген Петрушевич
Петрушевич керував ЗУНР із Запитовом в її складі

                 1919 рік

Юзеф Пілсудський
Пілсудський повернув Запитів Польщі

                    1939 рік

Йосип Сталін
Сталін приєднав Запитів до СРСР згідно пакту Ріббентропа-Молотова

                     1941 рік

Адольф Гітлер
Гітлер спробував приєднати Запитів до Німеччини

                    1991 рік

Леонід Макарович Кравчук
Відколи розпався СРСР і утворено незалежну Україну Запитів - в її складі (на фото - перший президент незалежної України Л. Кравчук)

Як вже зазначалося в статті про походження села Запитів в 15 столітті належав князям Яричівським. Очевидно, що цим князям польський король надав це поселення після завоювання Галичини Польщею в 14 столітті. В 1484 році через борги князь Яричівський втрачає Запитів і той переходить князеві Печигойському з Печихвостів, а в 1515 році при описі земель Запитів записаний за панами Гологірськими. Надалі аж до 1939 року землі села значилися за різними власниками, які їх продавали, дарували, давали в оренду тощо, а селяни відробляли їм панщиною та платили оброк - ці повинності з часом зростали аж до повного закріпачення. Село не могло ніяк розвинутися, бо напади татар часто мали львівський напрям, і якщо львів'яни ховалися за мурами свого міста, то навколишні села нерідко спалювалися цілком, а багато селян виводилися в полон або гинули. Зокрема, в 1626 році вкотре татари спалили Запитів, багатьох забрали як ясир, а частина сховалася в лісі та довколишніх болотах і потім відновили село. В 1648 році Богдан Хмельницький знову приводить татар на ці землі й доля села повторилася.

В 1772 році Галичина забрана від Речі Посполитої до Австрії й вже наступного року нові володарі тих земель зробили опис захопленого. Запитів мав 30 дворів і серед прізвищ його жителів записані Кулик, Бойко, Бочій, Пилявка та інші. Їхні нащадки живуть тут досі, але багато прізвищ зникли, бо їхні роди припинилися або покинули село. Частина сільської землі була записана за польськими панами, а українські селяни, яких сприймали другорядними людьми, мусіли відробляти панщину. Її скасовано тільки в 1848 році під час революції у Австрійській імперії, про що у Запитові поставлено пам'ятний хрест із словами "Молися-учися-трудися-трезвися!" при дорозі зі Львова до Києва. Цей пам'ятник поставили біля в'їзду в село з боку Львова поряд з церквою, яка спершу була дерев'яною, а в 1941 році за нею постала мурована церква, яка стоїть і досі, а стару розібрали й на її місці є церковне подвір'я між трасою і самою церквою.

Австрійській імперії та її наступниці - Австро-Угорщині - Запитів належав до першої світової війни. Австрійці довіряли Галичину польським панам, будучи не в змозі скоро заселити її німецькими колоністами та онімечити, адже поряд були володіння ще більш могутньої Російської імперії і німці остерігалися селитися біля неї. Тому австрійські власті терпимо ставилися до поляків та українців, а навіть в дечому допомагали то одним, то іншим, аби між ними були непорозуміння і суперечки - такими підданими ще можна керувати! В 1914 році в село вступила російська армія і одразу розпочалася русифікація місцевих жителів, церкви та освіти. В 1915 році на допомогу австрійцям прийшли німецькі війська і розпочався їхній спільний контрнаступ, в ході якого росіяни покинули Запитів. З російськими військами із села вийшло чимало місцевих родин, боячись помсти австрійців за прийом русифікаторів. Вони опинилися аж у тодішніх володіннях Російської імперії та багато з них повернулися після Брест-Литовського миру 1918 року, за яким Україна визнавалася Німецькою імперією та Австро-Угорщиною незалежною державою, хоч і без Галичини, Буковини та Закарпаття, які залишалися в складі Австро-Угорщини, що стала сприймати українців як своїх союзників.

В 1918 році Австро-Угорщина програла першу світову війну і розпалася. Запитів опинився спершу під владою Західно-Української народної республіки (ЗУНР), проголошеної у Львові 1 листопада 1918 року за підтримки легіону українських січових стрільців (УСС), а після її поглинення в 1919 році відновленою Польською республікою належав останній аж до 1939 року. Польські власті за тих 20 літ свого правління чимало докладали зусиль, аби полонізувати українців. В Запитові стали вимагати вести польською мовою уроки в школі та діловодство при церкві, велася агітація переписуватися на поляків і переходити в римо-католицьку віру. Та все скінчилося коли згідно пакту Рібентропа-Молотова Польщу поділили Німеччина і СРСР й в Запитів увійшла Червона Армія по дорозі на Львів. Цього разу "гості із сходу" до більш-менш поміркованої русифікації додали жорстку радянізацію - заперечення релігії, колективізація, перехід до побудови комунізму як "блага спільної праці для вирішення спільних потреб", засудження індивідуалізму та взагалі всіляких індивідуальних ініціатив заради дотримання догм Маркса-Енгельса-Леніна. Це вчення працьовиті і набожні запитівські господарі сприйняли вороже й тому прихід німецьких військ, які в 1941 році раптово напали на СРСР, сприйняли з великими надіями на повернення старих непростих та вже звичних порядків. Проте німецькі нацисти сприймали українців ще гірше за австрійців, вважаючи їх приреченими на рабство та вимирання, після чого планували заселити Польщу, Україну і Кавказ німцями як прямими нащадками благородної "арійської раси воїнів". Коли українці це збагнули, то перейшли від підтримки до опору нацистам та комуністам, утворивши партизанські загони Української Повстанської Армії (УПА), що ховалися в лісах та горах, нападали на німецькі, а потім і радянські загони, займали села і навіть міста, намагаючись відстояти права українського народу на свою окрему державу.

В 1944 році Червона Армія відвоювала в нацистів Галичину, а наступного року розгромила їх в їхньому ж гнізді - Берліні. До Запитова повернулася радянізація, а спроби УПА її стримати завершилися повчальною поразкою борців за Українську державу. Цього разу радянізація була ще жорсткішою - в запитівців забрали землю, худобу і більшу частину майна, а самих їх змушували як членів колгоспу працювати в його господарстві мало не цілий рік. Хто опирався силою чи явним або прихованим словом, то зазнав репресій - багатьох колишніх запитівських господарів було розорено й окремими особами чи навіть цілими родинами вивезено в інші краї СРСР на "перевиховання". Після смерті Сталіна в 1953 році і під час хрущовської "відлиги" багатьом репресованим вдалося повернутися до рідних осель, але це вже були люди із зруйнованою долею, в селі стали частими проявами байдужість, недбалість до примусової праці, алкоголізм. Управління колгоспу засідало в Ременові й складалося як з прибулих начальників, так і з місцевих "перекинчиків". Вони дбали, аби виконати план перед державою і так вислужитися, а село стало занепадати. Запитів від долі багатьох занедбаних і покинутих в часи радянізації українських сіл врятувало те, що біля нього були засновані підприємства переважно будівельного спрямування, які обслуговували "будівництво комунізму" й посприяли розбудові села в селище міського типу та припливі населення до нього. Як наслідок в 1987 році сформовано селищну раду. Першим селищним головою був Василь Михайлович Паньків, обраний голосуванням вибраних селом і підприємствами депутатів щойно сформованої ради. Такі зміни були спричинені курсом на "перебудову радянського господарства та суспільства", започаткованим обраним в 1985 році новим правителем СРСР - М. Горбачовим. Подальша "перебудова" посприяла тому, що в 1990 році жителі Запитова могли вибирати своїх депутатів і голову селищної ради, не затверджуючи кандидатів згори, а на основі свого волевиявлення. Ці вибори затвердили В. Панькова як селищного голови, а через рік СРСР розпався і селище стало нарешті в складі незалежної України.

Радянізація залишила Запитову чимало суперечностей і труднощів. В 1994 році, бажаючи змін на краще, запитівці вибрали селищним головою Марію Михайлівну Кіндрат. До цього часу про Запитів майже нічого не знали і майже ніхто не знав, а тому про нього мало хто дбав. Тому М. Кіндрат сприяла дослідженню і вивченню походження та розвитку Запитова, поширенню інформації про нього в Україні та далеко за її межами. Саме в співпраці М. Кіндрат та заокеанських істориків з діаспори була сформована книжка М. Бойка "Історія Запитова" і з неї досі черпають відомості про наше селище та його минуле.  В 1998 році чергові вибори повернули до селищної ради головою В. Панькова, який мав певний досвід в керуванні таким селищем як Запитів, де тривалий час були суперечності із розподілом земельних угідь, налагодженням життя в новобудовах, оформленням документації різного призначення.

31 березня 2002 року селищним головою обрано Юрія Федоровича Федейка, який був переобраний в 2006, 2010 і 2015 роках. Перед ним стоїть непросте завдання перетворення села в селище, яке триває досі. Сьогодні тут проживає біля 3000 жителів, більшість з них немісцевого походження і попри демографічну кризу в Україні Запитів зростає за рахунок добудови котеджів й подальшого припливу населення в це місце при дорозі зі Львова до Києва. Селище має футбольне поле, де виступає місцевий ФК Запитів (між іншим, чемпіон Кам'янка-Бузького району 2015 року), сільський клуб, бібліотеку, філіал "Ощадбанку", поштове відділення, школу, магазини, церкву. Біля нього із східної сторони примикають різні підприємства та добудовані котеджі мало не до самого Старого Яричова, а із західної сторони селище вже з'єдналося із Малими Підлісками. Про сучасний Запитів детальніше можна ознайомитися на сторінках сайтів:

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Запитів

2. http://zaputiv.pp.ua.

Література:

1. Михайло Бойко, Історія села Запитів. - Львів, 1997.